ЛІРИКА ВАГАНТІВ

Уявлення про середньовічну поезію було б неповним без латиномовної поезії вагантів (від латинського vagaпtis — бродячі люди). Це були мандрівні священики, які не мали своїх парафій, монахи-втікачі, що через одруження чи пияцтво втратили духовний сан, веселі школярі та студенти. В університетах, у монастирських та міських школах Європи заняття велися латиною. Це давало змогу студентам перебиратись з одного місця в інше, з країни в країну.

Свобода — понад усе. Безжурне мандрівне плем’я поетів-вагантів віддавалося усім радощам мирського буття. Дух вільнодумства царював у їхній поезії. Радість і свобода — ось чого прагнула душа ваганта. Чітко розподіленому на соціальні прошарки середньовічному суспільству вони протиставляли своє братство (орден), яке було відкрите всім веселим і добрим людям. А також тим, хто готовий був поділитися з нужденними своїми грішми та хлібом, хто відкидав суспільну і майнову нерівність. Ваганти приймали у своє братство людей незалежно від національності й віросповідання. Єдиним критерієм для них були чисті душа і серце.

Проте, мріючи про людяність і рівність, ваганти на власному життєвому досвіді переконувались, іД° світ швидше злий, аніж добрий. їх переслідувала бідність, змушувала мерзнути і голодувати, переривати навчання.

Джерела натхнення вагантів. Поезія вагантів спиралась на досвід античної традиції — творчість Овідія, Горація, зразки релігійної лірики та народної поезії, з якою ваганти зиайомились під час мандрів. Ваганти часто використовували мотиви та форми народних пісень. Найвідоміша збірка пісень вагантів — «Буранські пісні» — складена в Баварії у XII столітті. На німецьке походження цього збірника вказує те, що в ньому поряд із латинськими трапляються тексти середньовічною німецькою мовою, переважно фольклорні. Найвідоміші пісні вагантів — «Орден вагантів», «Бідний студент», «Гаудеамус», «Прощання зі Швабією», «Різдвяна пісня школярів», «Безтурботна пісня» — увійшли до цієї збірки.

Іронічна і глузлива поезія. Ваганти часто висміювали й пародіювали церковні гімни і постулати, за що їх переслідувала церква. Так, замість звернення до всемогутнього Бога, вони зверталися до всемогутнього Бахуса. Церковників вони називали «вовками в овечій иікурі», церкву порівнювали з продажною блудницею, а папський Рим — із брудним базаром. Ці різкі випади проти князів церкви і її васалів якщо й не робили вагантів справжніми єретиками, все лс свідчили про їхнє вільнодумство. Вони не бажали лицемірити і прославляти те, що вважали шкідливим і злим. У їхніх зухвалих піснях виявився бунт народних мас проти церковних і суспільних догм.

     Поезія вагантів анонімна. Цьому сприяв спосіб життя вагантів. Вірші, які складалися в їхньому середовищі, ставали спільним надбанням, і кожен міг додати до них щось своє. Так з являлися нові варіанти і наслідування. Проте в анонімній масі збереглося кілька імен поетів-вагантів — Нримас Орлеанський, Архіпіїт Кельнський. Вальтер Шатільонський.

Творчість трубадурів і вагантів, хоча й не вичерпує всього багатства європейської середньовічної лірики, все лс дає уявлення про той розквіт, який настав у ліричній поезії Європи. Якщо не зважати на класичну стародавність, то це був період першого великого розквіту європейської лірики, за яким настав ще більш могутній — доба Відродження.

Головні ознаки лірики вагантів:

– іронічне ставлення до свого суспільного стану, веселий настрій;

– заклик до насолоди життям;

– використання мотивів та форм народних пісень;

– анонімність творів.