Народився 24 грудня 1798 на хуторі Заосьє поблизу міста Новогрудка (Литовська губернія) у родині збіднілого шляхтича. Його батько помер в 1812, залишивши сім’ю у скрутному становищі. Жорстока політика, яку проводив російський уряд на цій території, зробила сильний вплив на становлення особистості поета.

Здобувши освіту в домініканській школі при Новогрудському храмі Михайла Архангела (1807-1815), поступив у Віленський університет (1815) на історико-філологічний факультет.

Після його закінчення був учителем в Ковно. У 1817 під впливом визвольних ідей Міцкевич разом з кількома друзями заснував таємне «Товариство филоматов» («люблячих чесноту»). Заарештований в 1823 у справі філоматсько-філаретських організацій, був висланий з Литви (1824) і до 1829 пробув в Росії (Петербург, Одеса, Москва). Тут він зблизився з учасниками декабристського руху — К. Рилєєвим, А. Бестужев і видними письменниками, високо ценувавшими його талант.

У Росії вийшла книжка його віршів «Сонети» (1826) з циклом «Кримських сонетів». У 1828 була опублікована поема «Конрад Валленрод» (про боротьбу литовців з тевтонською агресією).

У 1829 виїхав з Росії та відвідав Німеччину, Швейцарію, Італію. Після невдалої спроби приєднатися до повстання 1830 поет назавжди залишився в еміграції в Парижі, продовжуючи літературну і революційну діяльність. У 1834 р одружився на Цілині Шимановській, яка народила йому 6 дітей

Автор національної епопеї «Пан Тадеуш» (1832-1834), яка стала енциклопедією старопольського побуту, шедевром словесного живопису, типізації та індивідуалізації персонажів.

У квітні 1855 Міцкевич овдовів, і вже восени 1855 виїхав до Константинополя, маючи намір організувати Новий польський, а також єврейський легіон для допомоги французам і англійцям в боротьбі з Росією.

Заразившись холерою, помер 26 листопада 1855, в 1890 прах його був перенесений до Кракова.