Франческо Петрарка народився в італійському місті Ареццо в родині нотаріуса. У віці двадцяти двох років він прийняв духовний сан, а через рік, 6 квітня 1327 року, пережив саму яскраву й значну подію у своєму житті: в Авиньоне, 45 у церкві Св. Клари він побачив прекрасну юну жінку по ім'ю Лаура й полюбив її. Любов до Лаури Петрарка проніс через все життя, зберігши вірність улюбленої й після її смерті.

Франческо Петрарка - не тільки великий письменник, ще при житті удостоившийся слави й визнання (в 1341 році на Капітолійському пагорбі в Римі він був урочисто увінчаний лавровим вінком). Мандрівник, тонкий цінитель природи, чудовий знавець античної літератури, учений, мислитель - він відрізнявся широтою інтересів і багатогранністю таланта. Одним з перших Петрарка заявив про моральне й цивільне покликання поета, проповідував віру в красу людини й могутність розуму. Головний твір Петрарки - "Канцоньере" ("Книга пісень"), що складає з 317 сонетів, 29 канцон, а також балад, сикстин і мадригалів.48 Основний зміст "Книги пісень" визначають дві теми: любов до Лаури й любов до надихаючої Слави. 

Новим для літератури став поетичний образ Лаури, створений Петраркою: не відвернений неземний ідеал, як малювали свою кохану попередники, включаючи Данте, - але реальна земна жінка, чий ніжний голос ще чутний, легку ходу якої пам'ятають трава й вулиці. Почуття Петрарки до Лаури, проникливо передане у віршах "Канцоньере", - яскраве й глибоке почуття людини наступаючої нової епохи.

Вірші "Канцоньере" з'явилися початком сучасної поезії. Написані не на латині, а на живій італійській мові, вони несуть на собі відбиток особистості поета, відкривають нову виразність.