Народився в Москві 30 жовтня (11 листопада) 1821 у сім’ї лікаря. 1838-1843 — навчався в петербурзькому Військово-інженерному училищі, закінчивши яке, поступив у креслярський інженерний департамент.

1844 — вийшов у відставку і зайнявся літературною діяльністю.

Вперше в 1846 опублікував роман «Бідні люди», потім повість «Двійник». З 1847 стає учасником революційного гуртка М. В. Петрашевського, захоплюється ідеями утопічного соціалізму.

У 1849 був заарештований і засуджений до смертної кари, заміненої 4-річною каторгою.

Згодом написав кілька творів про каторгу, найбільшим з яких стали «Записки з Мертвого дому» (1861-62).

У другій половині 50-х разом з братом М.М. Достоєвським видавав журнали «Час» і «Епоха».

У 1855 році написав вірш, присвячений вдові Миколи I, в надії на амністію і надання наступного чину, який і отримав.

У 60-70-і рр. створені найбільш видатні книги Федора Достоєвського: «Злочин і кара» (1866), «Ідіот» (1868), «Біси» (1871-72), «Підліток» (1875) і «Брати Карамазови» (1879-80).

У 1873-74 редагував журнал «Громадянин», де почав друкувати «Щоденник письменника». У 1880 виголосив промову на відкритті пам’ятника Пушкіну в Москві.

28 січня (9 лютого) 1881 Достоєвський Федір Михайлович вмирає через різке загострення хвороби емфіземи.