ДАВНЬОРИМСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Культура Стародавнього Риму входить у нашу свідомість ще в шкільні роки легендою про Ромула, Рема та їх матір - капітолійську вовчицю, що їх вигодувала. Рим асоціюється у нас із гладіаторськими боями, із опущеними долу великими пальцями римських красунь, які вимагають цим жестом смерті для переможених гладіаторів. Це римські імператори, які відомі в історії чи то своїми висловами, чи своїми ділами. І завжди, коли кажемо: “Гроші не пахнуть”, ми згадуємо автора цих слів - цинічного Веспасіана, а можливо, поруч з ним і його благородного сина, імператора Тіта, який, не зробивши жодної доброї справи протягом дня, казав: “Друзі, я загубив день”. Або згадуємо Юлія Цезаря, що сказав на березі Рубікону: “Жереб кинуто”, - і почав громадянську війну, а потім, умираючи від руки змовників, промовив крилате: “І ти, Брут?” - фразу, що стала в історії людства символом зради. Культура Стародавнього Риму - це відомі пам’ятки архітектури, скульптурного портрету, літератури, яка була репрезентована Вергілієм, Петронієм, Овідієм, Апулеєм та багатьма славетними іменами.
Своєрідність культури Стародавнього Риму, по-перше, в тому, що вона відзначена рисами культур різних народів, підкорених Римом. І досі в науці йде дискусія: ця культура самобутня чи епігонська. Саме як епігонську її розглядав О. Шпенглер (”Захід Європи”), відносячи її до “епохи цивілізації” - тобто до тієї епохи, коли “душа культури” втрачає свою потенцію. Арнольд Тойнбі теж відкидає самобутність римської культури. Але, як правильно зазначає Є. Штаерман, автор вступу і І глави в монографії “Культура Древнего Рима”, щоб зрозуміти, в чому оригінальність римської культури, треба зрозуміти не тільки те, що створили римляни, але й те, як поєднувалося своє і чуже, створюючи нову єдність.
Виділяють три специфічні особливості римської літератури.
1. Першою відмінною рисою римської літератури в порівнянні з грецькою є те, що це література набагато більш пізня і тому набагато більш зріла. Перші пам'ятки римської літератури датуються III ст. до н. е.., в той час як перші письмові пам'ятки грецької літератури засвідчені у VIII ст. до н. е..
Отже, римська література виступає на світовій арені принаймні на 400-500 років пізніше грецької. Рим міг скористатися вже готовими результатами вікового розвитку грецької літератури, засвоїти їх досить швидко і грунтовно і створювати на цій основі вже свою власну, набагато більш зрілу й розвинену літературу. З самого початку розвитку римської літератури відчувається сильний грецький вплив.
2. Другою особливістю римської літератури є те, що вона виникає і розцвітає в той період історії античності, який для Греції вже є часом занепаду. Це був період еллінізму, тому й говорять про загальний елліністично-римськомий період літератури та історії.
Еллінізм характеризується великим рабовласництвом, це створювало в області ідеології, з одного боку, з рисами універсалізму, а з іншого - з рисами крайнього індивідуалізму, з дуже великою диференціацією духовних здібностей людини. Отже, римська література є переважно література елліністична.
3. Третя особливість є більш пізнього походження і елліністичної природи. Римська література відтворювала еллінізм надзвичайно інтенсивно, у великих і широких масштабах і в набагато більш драматичних, гарячих і гострих формах. Так, наприклад, комедії Плавта і Теренція, хоча формально і є наслідуванням новоантичної комедії, наприклад Менандру, але їх натуралізм і твереза оцінка життя, їх використання навколишнього побуту і драматизм їх змісту є особливістю саме римської літератури.
Так само, наприклад, «Енеїду» Вергілія, яка формально є наслідуванням Гомера чи Аполлонія Родоського, по суті не можна порівняти з ними за рівнем драматизму і трагізму, гостроти і нервозності, напруженим універсалізмом і пристрасним індивідуалізмом. Ніде в античній літературі не було такого тверезого аналізу дійсності, як у римському натуралізмі або в римських сатириків, хоча і натуралізм і сатира властиві грецькій літературі. Але обидві ці особливості римської літератури - натуралізм і сатиричне зображення життя - настільки тут великі, що натуралістична сатира цілком може вважатися специфічно римським літературним жанром.
