ЄГИПЕТСЬКА МІФОЛОГІЯ

Неповнотою і несистематичним викладом вирізняються джерела для вивчення міфології Стародавнього Єгипту. На основі текстів пізнішого походження реконструюються характер і зміст багатьох міфів. Релігійні тексти (гімни, молитви богам, запис обрядів на стінах гробниць) є основними джерелами, що відбивають міфологічні уявлення єгиптян. Найзначнішими з них вважають «Тексти пірамід» (прадавні тексти заупокійних царських ритуалів, вирізьблені на поверхнях внутрішніх приміщень пірамід фараонів V і VI династій Давнього царства (XXVI—XXIII століття до нашої ери)); «Тексти саркофагів», епохи Середнього царства (XXI—XVIII століття до нашої ери), що збереглися на саркофагах, «Книга мертвих» (складалася починаючи з періоду Нового царства і до кінця історії Єгипту).
Формування єгипетської міфології розпочалося у VI—IV тисячоліттях до нашої ери до виникнення класового суспільства. У кожній області (ном) склався свій пантеон і культ богів, втілених у небесних світилах, каменях, деревах, птахах, зміях і т. п.

Єгипетські міфи мають вагоме значення і надають надзвичайний матеріал для порівняльного вивчення релігійних вірувань на Сході, дослідження ідеології греко-римського світу, а також історії виникнення і розвитку християнства.

Судячи з матеріалів археології, в найдавніший період єгипетські релігійні вірування, ще не мали космічних Богів, яким приписували створення світу. Вчені вважають, що перша версія цього міфу виникла у час, що передує об’єднанню Єгипту. За цією версією, Сонце народилося від союзу Землі і Неба. Це уособлення, поза сумнівом, древніше, ніж космогонічні ідеї жерців. Від вже існуючого міфу не відмовлялися, і образи Геба (Бога землі) і Нут (Богиня неба) як батьки Бога сонця Ра збереглися в релігії упродовж усієї давньої історії Єгипту. Кожен ранок Нут народжує сонце і кожен вечір ховає його на ніч у своєму череві.

В один і той же час в декількох найбільших культових центрах (Геліополі, Гермополі і Мемфісі) виникли богословські системи створення світу, що пропонували іншу версію створення світу. Кожен центр оголошував творцем світу свого головного Бога, який у свою чергу був батьком інших Богів, які об’єдналися навколо нього.

Загальною для усіх космогонічних концепцій була ідея про те, що до створення світу був хаос води, занурена у вічну пітьму. Початок виходу із хаосу пов’язувався з виникненням світла, втіленням якого є сонце. Уявлення про водний простір, з якого з’явився спочатку невеликий пагорб, тісно пов’язане з єгипетськими реаліями: воно майже відповідає щорічному розливу Нілу, мулкі води якого вкривали усю долину, а потім, відступаючи, поступово відкривали землю, придатну до оранки. У цьому сенсі акт створення світу як би повторювався щорічно.

Єгипетські міфи про початок світу не є єдиною цілісною розповіддю. Одні й ті самі міфологічні події зображуються по-різному. І боги виступають у різному вигляді. Зазначимо, що при безлічі космогонічних сюжетів, які пояснюють створення світу, надзвичайно мало уваги приділяється створенню людини. Давні єгиптяни вважали, що Боги створили світ для людей. У міфологічній спадщині Єгипту мало вказівок на створення людського роду, такі вказівки є виключенням. Загалом, єгиптяни обмежувалися переконанням, що людина зобов’язана своїм існуванням Богам, які чекають від нього вдячності за це. Це розуміється дуже просто: людина повинна вклонятися Богам, будувати і утримувати храми та регулярно здійснювати жертвоприношення.

Жерці Геліополя створили свою версію виникнення світу, оголосивши його творцем Бога сонця Ра, ототожнюваного з іншими Богами — творцями Атумом і Хепри («Атум» — «Досконалий», «Хепра» — «Той, хто виникає» або «Той, хто призводить до виникнення»). Атума зазвичай зображували у вигляді людини, Хепри у вигляді скарабея, а це означає, що його культ сходить на той час, коли Богам надавали вигляд тварин. Зазначимо, що у Хепри ніколи не було власного місця культу. Як уособлення висхідного Сонця, він був тотожний Атуму — сонцю, що заходить, і Ра — що світить вдень. Вигляд скарабея, що йому надається, був пов’язаний із переконанням, що цей жук здатен відтворюватися сам по собі, звідси його Божа творча сила. А вигляд скарабея, що штовхає свою кулю, вказав єгиптянам образ Бога, що зміщує сонце на небі.